“UA.News продовжує цикл інтерв’ю про повернення з депортації українських дітей, наскільки серйозні наслідки для всього українського суспільства вже має і матиме у подальшому цей воєнний злочин рф.Публікуємо другу частину інтерв’ю Катерини Рашевської, юристки громадської організації «Регіональний центр прав людини». У якому вона детально пояснює, як росіяни намагаються приховати масову депортацію українських дітей, маніпулюючи міжнародним правом”, — informuje: ua.news
UA.News продовжує цикл інтерв’ю про повернення з депортації українських дітей, наскільки серйозні наслідки для всього українського суспільства вже має і матиме у подальшому цей воєнний злочин рф.
Публікуємо другу частину інтерв’ю Катерини Рашевської, юристки громадської організації «Регіональний центр прав людини». У якому вона детально пояснює, як росіяни намагаються приховати масову депортацію українських дітей, маніпулюючи міжнародним правом, та чому досі немає відпрацьованого механізму повернення таких дітей до України.
Чи прослідковується якась чітка стратегія у тому, як росіяни приховують злочинне переміщення українських дітей?
Катерина Рашевська: Так, у них є загальна стратегія, але ще в червні цього року вона відрізнялася. Зараз я бачу наступний чіткий тренд. Його дуже видно в останньому інтерв’ю уповноваженої путіна з прав дитини Марії Львової-Бєлової, яке вона дала на початку листопада. Отже, тепер росіяни розповідатимуть, що діти опинилися на території російської федерації у зв’язку з приватними спорами.
Якщо це діти із родинами, то це сімейні спори. Коли один із членів родини (мама, тато, або ж тітка, дядько, бабка, сестра) вивезли самотужки дитину в росію. Водночас інші родичі в Україні, зазвичай це біологічні мати чи батько, були розлучені з дитиною. Наприклад, батьки служили в ЗСУ, або ув’язнені росіянами, або через інші обставини.
Фото: Regional Center for Human Rights
У нас був кейс, коли мама просто на заробітках була. Це історія багатьох українців. Ну, що тут поробиш? Це не злочин заробляти для своїх дітей. І діти були розлучені війною у Херсонській області. росіяни заявили, що діти жили з бабусею і їх евакуювали, бо бабуся дала згоду.
Треба завжди пам’ятати: якщо дітей депортували із дорослою особою, це не нівелює депортацію. Це не говорить про те, що злочину немає. Депортувати можна і маленьку дитину, і дорослу особу, бабусю, літню людину, будь-кого. Їх можна депортувати сім’єю, як кримських татар вивозили свого часу цілими родинами. Їх можна вивезти по одному, їх можна розлучити під час вивезення, як сім’ю межових тощо. Тобто є багато різних схем.
Чому зараз росіяни наполягають на цих сімейних спорах?
Катерина Рашевська: Тому що є Конвенція, вже давно ухвалена Гаазькою Конференцією з міжнародного приватного права, щодо таких цивільних спорів. Прикриваючись нею, російська федерація виступає державою, де діти просто перебувають під її юрисдикцією. Отже, якщо батьки, на її думку погані, вона має право вилучити дитину та відправити її в сиротинець. Якщо бабуся не справляється, то дитину теж можна вилучити і передати у прийомну сім’ю.
росія постійно транслює меседж, що прийомна сім’я краще, ніж сиротинець. Ну, вочевидь, краще, ніж російський сиротинець. Бо те, що ми документуємо в російських сиротинцях, якщо чесно, це вже дуже важко документувати. Тому що це – реальні катування, реальна каральна психіатрія.
Це реальна ізоляція дитини, як якогось порушника, на тиждень, на два, на три в одиночних блоках, ізоляторах. Де дитина не розуміє ні за що вона там сидить, ні доки вона там сидітиме, ні що їй там робити. Просто дитину ламають. Це максимально травматично. У нас є дівчинка Вероніка, яка й досі не може цю травму подолати. А вже пройшло більше року. Тобто це шалені катастрофічні наслідки травмування дитини.
Але питання також в тому, що ми документуємо в прийомних російських родинах. Наприклад, Богдан Єрмохін (був депортований до росії з Маріуполя, повернувся у листопаді 2023 року) два рази тікав, два рази його било ФСБ, доки ця історія не стала публічною, доки його не повернули до України.
Фото: Богдан Єрмохін з сестрою
Також у нас є історія двох хлопчиків із Маріуполя, яких віддали родині з Новосибірська. Їхня мати – путіністка, якої ще треба пошукати. Вона відправляє їх у табори типу «Авангард» (центр військово-патріотичного виховання молоді рф), публікує фото з дітьми у військовій формі.
І пише на сторінці у «Контакті»: «Как я горжусь, сынок» і таке інше. А він у російській військовій формі вчиться керувати дроном, стрибати з парашутом, вбивати українських солдат. І ми не знаємо, чи він хоче це робити. Тому що ця дитина була вивезена вже підлітком.
Фото: мілітарне виховання в російській школі
Це не означає, що вік якось впливає на ефективність російської пропаганди. Це дуже важко виміряти. Вочевидь, якщо дитина зовсім маленька, в неї не було ніякої до того свідомості і знань, то її єдина думка та, яку їй дали росіяни. Але подекуди ми бачили, що і підлітки дуже швидко ламалися під російським впливом. Бо ці маніпулятивні технології досить сильні.
Фото: Bring Kids Back UA
Якими ще методами росіяни намагаються приховати такі злочини проти українських дітей?
Катерина Рашевська: Як я вже казала, росіяни наполягають, що це внутрішньо сімейні спори, мовляв, хтось із батьків хоче в росії жити, а хтось не хоче. А росія у таких спорах не винна, це не міжнародний злочин.
Друге – росіяни розповідають, що нікого не утримують. Запевняють, що співпрацюють з Катаром і повертають дітей. Натомість заявляють, що Україна, нібито не дає списків таких дітей. «А то, что мы список не дали вначале – это не считается», – кажуть вони. Нагадаю, що саме росія на початку не надала інформації про вивезених дітей. І це вважається просто ординарне порушення міжнародного гуманітарного права, це не воєнний злочин.
Знову ж таки, вони наполягають, що виховання в сім’ях краще, ніж виховання у сиротинцях. Вони ніколи в житті не розкриють інформацію про такі усиновлення. А нам для того, щоб підтвердити і посадити когось за незаконне усиновлення українських дітей, потрібне рішення російських суддів. Здобути таке рішення суду – із розряду міфології, дуже важко. У них є таємниця усиновлення, так само як і в нас.
Отже, вони будуть наполягати, що опікунство – в найкращих інтересах дітей. Якщо чесно, багато держав думають так само. Наприклад, є випадки, коли у деяких європейських країнах, наших дітей, евакуйованих з дозволу України, передавали у місцеві родини на виховання. Тому що так краще, ніж вони будуть у сиротинці.
Тому росія буде шукати своїх союзників серед інших країн. На жаль, це дуже сильно небезпечна тенденція. Бо ми бачимо, що вони те саме розказують у Раді безпеки ООН, поширюють свої буклети з пропагандою, а також з різного роду псевдо-фактами про «бомбежку детей Донбасса».
Фото: представник рф при ООН Василь Небензя
У росії є ціла комісія при Держдумі, яка займається розслідуванням геноциду «народа Донбасса». До речі, її ідеологічна натхненниця – Анна Кузнєцова (до 2021 року була омбудсменом рф із захисту прав дітей), яка не понесла відповідальності за депортацію українських дітей, що відбувалася при ній до призначення Марії Львової-Бєлової.
Як бачимо, росіяни готові захищатися, готові воювати на юридичному фронті, попри заяви, що юрисдикцію Міжнародного кримінального суду вони не визнають. Тобто, у них є план Б. Якщо раптом десь затримають Львову-Бєлову, її будуть захищати до останнього, доводитимуть, що депортації не було.
Ви згадували про те, що повернути дітей-сиріт до України майже неможливо. І все ж таки чи є такі кейси?
Катерина Рашевська: Насправді кейси повернення статусних дітей, дітей-сиріт, дітей позбавлених батьківського піклування, вони є. Хоча справді важкі для опрацювання. Тут бачимо великий відсоток російських маніпуляцій.
Спочатку вони не визнавали ту опіку, яку ми робили в Україні після початку повномасштабного вторгнення. Наприклад, росіяни викрадали дитячі документи, і приписували іншого опікуна. Або ж заявляли, що опікун – директор сиротинця, а не людина, яка приїхала за дітьми з України. Інколи росіяни змушували рідних бабусь, які могли стати опікуном цієї дитини, проходити тест ДНК, ускладнюючи процес.
Були такі історії, коли дитина потрапляла до російської системи, маючи родичів, наприклад, тітку. У тітки не було російського громадянства, а тому їй відмовлялися повертати дитину і встановлювати опіку. Бо, за російським законодавством, лише росіянин може бути опікуном дитини. А вони нав’язали всім дітям під своїм контролем російське громадянство.
При цьому українці знали, якщо вони погодяться на російське оформлення і встановлять опіку за російським зразком, їх вже не випустять через кордон назад в Україну. Це стовідсоткова інформація. Тобто, якщо ти погоджуєшся на цю схему, ти з дуже високою ймовірністю не виїдеш, бо опиняєшся під постійним наглядом російських опікунських служб.
Був у нас випадок, коли дітей справді вивезла до росії мама. Але не тому, що вона посварилася з чоловіком (батьком дітей). Вона була хвора на рак, поїхала до своїх родичів і померла в росії, коли вже почалося вторгнення. Біологічний батько дітей, яких він любить, хотів їх забрати назад і витратив на це дуже багато коштів.
Він не міг виїхати у зв’язку із низкою обставин, зокрема тому, що для чоловіків у нас ускладнений перетин кордону. І росія цим дуже маніпулює. Це їхнє улюблене: «Ви самі винуваті, у вас не може батько виїхати за кордон, пустіть його до нас». Але я впевнена, якщо вони побачать, що цей батько дітей – призовного віку, який може воювати, назад його не випустять.
Так от, у цій історії росіяни хотіли переоформити опіку на російських бабусю й дідуся і не віддавати дітей рідному батькові. Дітьми дуже сильно маніпулювали. Їм казали: «Якщо ви не хочете до бабусі й дідуся, то ви зараз в російський притулок поїдете, а не до тата».
Але, слава Богу, там був найнятий місцевий адвокат, який постійно оскаржував рішення місцевих органів влади. Діти повернулися додому. Але, знову ж таки, вони повернулися максимально травмовані і зараз з ними працює психолог. Можна лише уявити, коли дітей намагаються віддати у систему російських інтернатів при живому батькові, який хоче їх забрати. Це важка ситуація.
Зазвичай у випадках, коли у нас є прийомні діти, сироти або позбавлені батьківського піклування, найбільш надійний шлях – це знайти їхнього кровного родича. Це може бути тітка, сестра якась двоюрідна, або ж бабуся, брат – будь-хто. Щоб вони тут оформили опіку за українським законодавством.
Потім документ про опіку перекладається, нотаріально посвідчується, і ця особа їде в росію, забирає дитину. Якщо ці документи не визнають росіяни, вимагають інші, потрібно наздогін їх доробляти, і зрештою дитину забирають.
Такі випадки були. Ми повертали дітей із Херсонського обласного будинку-інтернату, і з Маріупольського коледжу. Так само повернутий Богдан Єрмохін – теж статусна дитина. Але питання в тому, що це поодинокі випадки. І треба докласти більше зусиль у випадку статусних дітей, а ніж тих, хто має біологічних батьків.
Фото омбудсмана України
Як загалом діє алгоритм повернення українських дітей, якщо він є?
Катерина Рашевська: На жаль, цей алгоритм не уніфікований. Це просто неможливо в умовах, коли російська федерація маніпулює, кожного разу вимагаючи різні документи.
Наприклад, у того батька, який повертав дітей після смерті матері, вимагали довідку про те, що діти продовжуватимуть навчання в українській школі російською мовою. Що є неможливим. Але цю довідку довелося в школі зробити, щоби тільки дітей відпустили додому. Тобто подекуди росіяни вимагають якусь дурню, і це ускладнює процес. Було би добре, хоча б уніфікувати такий перелік документів.
Так само кожного разу це має бути окрема операція з вивезення дітей. Інколи були такі ситуації, коли впливав особистий фактор російського прикордонника чи фесбешника, який казав: «Я вас не випущу. Або ви їдьте, а дитина залишається тут, бо вона наш «русский гражданин», а у вас там війна і тому подібне». Тільки-но виходили на зміну інші фесбешники – дітей пропускали. Тобто ви не знайдете якоїсь єдиної відповіді на запитання.
Так само варіюється час перебування. Хтось за тиждень забирає, а хтось місяцями чи по два місяці сидів. Тому що Львова-Бєлова вимагала в них тест ДНК здати. Хоча навіть для росіян генетичну експертизу призначають лише в окремих випадках, згідно з їхнім кримінально-процесуальним кодексом. Тому не зрозуміло, що там робили із ДНК тієї жінки, але дитину зрештою повернули.
Фото омбудсмана України
Наскільки допомагають посередники, зокрема Катар?
Катерина Рашевська: З Катаром стало трошки простіше, стало більш передбачувано. Спочатку направляється перелік дітей. З нього росіяни обирають, кого готові повернути. Потім їде група батьків забирати своїх дітей. Вони повертаються, всі разом роблять красиве фото з Львовою-Бєловою і з послом Катару у росії, а потім повертаються назад.
Часто час проходження кордону також скорочується за рахунок перетину його в Білорусі, але не завжди можна проїхати через Білорусь. Хтось повертається через Балтійські держави або Польщу. Скажу, що дуже багато батьків, законних представників, не мали документів для перетину кордону. Їх потрібно також виготовляти у пришвидшеному порядку. Часто в дітей понівечені свідоцтва про народження, на них стоять російські штампи «русский гражданин». Такі документи також потрібно переробляти, щоб перетнути кордон. Цим займаються українські дипломатичні установи за кордоном.
Був випадок, коли ми повертали манюсіньку дівчинку із тепер уже, так званої ДНР, окупованої Донецької області. Дитині було два рочки, і вона не мала українських документів. Склалося так, що мама її народила, коли почалося вторгнення. Вивезти дитину не могли. І вже коли її перемістили з окупованої території на територію іншої держави, потрібно було виготовити їй перше в житті українське свідоцтво про народження, щоб перетнути кордон.
Я можу навести ще багато різних прикладів. Ви вже бачите, що якоїсь логіки і механізму немає. Хіба що спочатку батьки звертаються або до компетентних органів влади, або ж до неурядових організацій, таких як Save Ukraine чи «Українська мережа за права дитини». Вони їм допомагають і виготовити документи, і розпланувати маршрут, допомагають психологічно, тому що потрібна постійна підтримка.
Фото: Bring Kids Back UA
Насправді, ці організації, особисто, наприклад, Дар’я Касьянова, роблять титанічну роботу. Коли вона має бути на зв’язку 24/7, зокрема у свій вихідний день. Вночі цікавитися, чи пройшли діти кордон разом із законним представником, чи їх затримали. Якщо трапляється якийсь ексцес, його потрібно негайно вирішувати. В цілому це дуже складно.
Розумієте, так не має бути. Ось це – сфера для роботи держави-посередниці, яка би змогла це все скасувати, зменшити ризики, щоби діти поверталися. Тому що повернення травмує настільки, як і сама депортація. Бо ти не розумієш, що може статися.
У нас були випадки, коли дітей знову роз’єднали на кордоні з мамою і сказали: «Ви зараз поїдете назад, а ваша мама поїде в тюрму». От, як було дитині в цей момент, посеред ночі? Це був випадок, коли мати з дітьми поверталася з Криму. Я не уявляю, що ті діти всередині відчували, що там відбувалося. У тій ситуації маму відпустили, але навіщо так казати?
Тобто ці російські прикордонники, зовнішні служби і так само російські представники із дитячих будинків, опікунських служб – це просто якісь варвари, які не вміють спілкуватися з дітьми. Єдина їхня мета – травмувати дитину і нанести їй якомога більше ментальної шкоди.
Читайте також:
Як Україна повертає дітей з депортації. Про роль ООН та залучення до переговорів ПАР: інтерв’ю Катерини Рашевської, юристки «Регіонального центру прав людини»
Увесь інсайд та актуальна інформація на нашому Телеграм-каналі, а також бонуси та швидкі новини.