“Останніми днями в медіа активно обговорюється кейс із підприємством «Ламелла», що на Закарпатті. Це досить велика фабрика з виробництва меблів. Її керівництво стикнулося з серйозним браком персоналу, внаслідок чого вирішило залучити до праці 160 робітників з Бангладеш – країни, яка розташована майже в 6 тисячах кілометрів від України. Цікаво, що повідомило про це керівництво Закарпатської”, — informuje: ua.news
Останніми днями в медіа активно обговорюється кейс із підприємством «Ламелла», що на Закарпатті. Це досить велика фабрика з виробництва меблів. Її керівництво стикнулося з серйозним браком персоналу, внаслідок чого вирішило залучити до праці 160 робітників з Бангладеш – країни, яка розташована майже в 6 тисячах кілометрів від України. Цікаво, що повідомило про це керівництво Закарпатської ОВА, до того ж інформацію подали в позитивному тоні.
Однак українці не оцінили ентузіазму місцевої влади. Користувачі в коментарях у соцмережах не зрозуміли, чому в умовах, коли мільйони громадян України не можуть знайти роботу, бізнес рекрутує працівників з далекої азійської країни, а обласна адміністрація це повністю підтримує. Після суспільного розголосу та негативу компанія прояснила свою позицію: брак працівників стався через активність ТЦК. І не дивлячись на обурення і нерозуміння, вони все одно планують привезти бангладешців – бо комусь же треба працювати.
Ця ситуація викликала широкий резонанс та гостро поставила низку запитань: що взагалі відбувається з українським ринком праці та чому на ньому зберігається парадоксальна ситуація, коли всередині країни є безліч безробітних, на ринку великий дефіцит кадрів, однак працювати все одно нікому і доводиться залучати іноземців. Що ж відбувається насправді і чи є це маркером того, що мігранти починають поступово заміщувати українців – політичний оглядач UA.News Микита Трачук розбирався в питанні.
Що сталося на Закарпатті
Все почалося 25 січня з посту в TG-каналі голови Закарпатської ОВА Мирослава Білецького. Очільник області відвідав підприємство «Ламелла», що в Тячівській міській територіальній громаді. Він активно вихваляв компанію: працює з 2001 року, виросла з невеликого меблевого цеху до серйозного виробника, чиї товари експортуються за кордон, тощо.
«Тут дбають про своїх працівників: безкоштовні обіди, транспортування до місця роботи в радіусі 50 км, а середня заробітна плата становить 25 тисяч гривень. Тут працює 430 людей, а у зв’язку зі збільшенням виробничих потужностей на підприємстві є 700 робочих місць. Бізнес, котрий створив усі умови, закупив обладнання, матеріали, гостро потребує працівників», – так описував «Ламеллу» Білецький.
А далі голова області повідомив, що оскільки компанії потрібні робочі руки, вона через МЗС веде переговори про працевлаштування 160 осіб з Республіки Бангладеш. Резюмував свій пост Білецький словами про «важливий сигнал для всіх закарпатців»: що край розвивається, працюють заводи і фабрики, які потребують людей. Тож, мовляв, не треба нікуди виїздити, адже гідні умови можна знайти і вдома.
Втім, користувачі та медіа знайшли таку риторику і висновки досить дивними. Допис голови ОВА завалили дизлайками. Всі провідні українські ЗМІ встигли написати про цю новину, а в коментарях люди висловлювали нерозуміння ситуації: чому потрібно наймати працівників аж з Бангладеш, якщо в Україні є мільйони безробітних, безліч ВПО з невеликими доходами та, врешті, просто місцеві мешканці. Типове обговорення в будь-якому Telegram-каналі виглядало приблизно так.
Згодом «Ламелла» вирішила відповісти на критику та хейт. До ЗМІ вийшов комерційний директор підприємства Ярослав Щербан. Він зазначив, що його підприємство і раде б було брати на роботу місцевих, але не виходить: люди просто не йдуть працювати. І головна причина – активність ТЦК. Меблеве підприємство в основному потребує саме чоловіків, бо там потрібна фізична сила. Ті ж, побоюючись воєнкомів, не бажають влаштовуватися на роботу.
«У нас дійсно проблеми із працівниками: люди просто не йдуть працювати тому, що потрібно ставати на облік в ТЦК. У нас є бронь для 50% чоловіків, разом із тим 50 людей з підприємства мобілізовані та служать, є поранені, які вже демобілізувалися. Є також жінки, які заміняють чоловіків. Але деякі види робіт жінки фізично не можуть виконувати, бо наприклад, є кришка стола, розмірами два та метр, її треба підійняти та встановити на машину, яка її оброблятиме далі. Тому підприємство дійсно шукає робочу силу, і одна із міжнародних рекрутингових агенцій запропонувала нам рекрутувати працівників із Бангладеш», – розповів Щербан.
Тож зараз ведуться переговори, і перші 30 робітників-бангладешців вже готуються незабаром прибути до України. Нічого змінювати в своїх планах підприємство не планує: кадровий голод треба закривати. Однак його двері відкриті й до українських працівників, наголошують у «Ламеллі». Проблема лише в тому, що вони на роботу не йдуть, і сотні місць досі залишаються вакантними.
Безробіття є, кадровий голод є, працівників немає
Скоріше за все, українців обурили не бангладешці. Навряд чи адекватна людина в 21 сторіччі судитиме інших людей з далекої країни виключно за їхню національність. Справа тут в самому факті: у нас є безліч громадян, яким потрібна робота, однак наймають працівників за 6000 кілометрів від України.
На меблевому виробництві 700 робочих місць, з яких зайняті лише 430. Середня зарплатня – 25 тисяч гривень, а керівництво обіцяє також пристойний соцпакет. Тобто якщо дивитися загалом по країні, то це геть не найгірші умови. До того ж Закарпаття – регіон, який взагалі не постраждав від війни та російських обстрілів. Фронт знаходиться майже в 1000 кілометрів. Якоїсь великої загрози життю об’єктивно немає.
Однак проблема в тому, що на більшість вакансій потрібні саме чоловіки. А вони в Україні, на жаль, вже давно перебувають у тому стані, що зайвий раз воліють й носа не показувати на вулицю – авжеж, якщо немає можливості якось вирішити питання з ТЦК, отримавши відстрочку чи бронь. Закарпаття ж і справді є тим регіоном, в якому воєнкоми працюють особливо активно.
Що ж до місцевих, то ще станом на 2018 рік було відомо, що сусідня Угорщина видала там понад 100 тисяч своїх паспортів. Це при тому, що населення регіону складає близько 1,2 мільйона. Багато хто з мешканців давно поїхали в Європу і навряд чи повернуться заради зарплатні в 500-600 доларів та важкої фізичної праці. Тож зрозуміти підприємство можна: людей немає, а вони дуже потрібні. І якщо українці не можуть або не хочуть працювати, а бангладешці і можуть, і хочуть – найматимуть саме їх. Це закони ринку.
Скільки в Україні безробітних
Тим парадоксальнішою є ситуація, якщо подивитися навіть на офіційне число безробітних в Україні. На кінець грудня 2024 року кількість непрацевлаштованих досягла цифри в 94,2 тисячі осіб. На перший погляд, це не так вже й багато.
Та варто зазначити, що йдеться в даному випадку лише про тих, хто офіційно шукає роботу. Тобто встав на облік в центрі зайнятості та отримує виплати по безробіттю. Однак в Україні є усталена практика: таким чином роботу не шукає майже ніхто. У нас не надто прийнято ставати на біржу праці. Тож навіть до війни реальна кількість безробітних як мінімум на порядок перевищувала офіційні числа з центрів зайнятості.
Наразі ж фактичний рівень безробіття, якщо брати у процентному відношенні до економічно активного населення, вже доходить до 18%. Це астрономічний показник, який перевищує офіційний в 20 разів. По суті йдеться про кожного п’ятого, або ж про близько 2,2 мільйони осіб.
Такі цифри наводить голова фінансового комітету Верховної Ради Данило Гетьманцев у своїй статті для «Мінфіна». І досить можливо, що як представник влади він міг назвати ще й дещо занижені показники. Тож реальна кількість непрацевлаштованих, ймовірно, більша.
Чи замінять мігранти українців
Немає сенсу робити трагедію з єдиного кейсу. Деякі ЗМІ вже випустили матеріали з подібними заголовками, однак це передчасні висновки. Та й залучення мігрантів з третіх країн на ті чи інші професії зазвичай йде на користь як державі, куди вони прибувають, так і самим робітникам. Звичайно ж, якщо все робиться в розумних межах. Знову ж таки – ніхто не відміняв закони економіки, і для останньої краще, щоб працювали мігранти, аніж не працював взагалі ніхто.
Тобто катастрофи з іноземцями в Україні немає. Однак є інша катастрофа – з демографією.
В 2024 році в нашій країні зареєстрували антирекорд: найнижча народжуваність за 300 (!) років спостережень. Це дані Мінсоцполітики. Ще 4,2 мільйони українців офіційно перебувають в ЄС. Сюди ж додаємо від кількох сотень тисяч до мільйону й більше тих, хто знаходиться в Європі нелегально. Найчастіше це чоловіки, які втікають від мобілізації. Ще значна кількість (від мільйону до двох-трьох) українців перебуває у Росії. Декілька мільйонів залишаються на окупованих територіях. Та ще якась кількість роз’їхалася по всьому світу. Загалом же до 10 мільйонів громадян наразі так чи інакше знаходяться не в Україні, за даними ООН.
Сюди ж додається і найнижча в світі народжуваність, і смертність на війні, тощо. В результаті виходить досить похмура картина країни, в якій стає все менше і менше людей, про що постійно кажуть демографи. Саме через всі ці проблеми й стала можливою парадоксальна ситуація: коли всередині країни одночасно існує як масове безробіття, так і величезний дефіцит робочої сили.
Через мобілізацію у «підпілля» пішли мільйони чоловіків, які раніше були економічно активними. А експерти з демографії вже кілька років стверджують, що після війни нам треба буде залучати сотні тисяч мігрантів щороку. Тільки так вдасться відновити країну та вирівняти криву падіння народжуваності та зростання смертності. І йдеться тут не про європейців. Вони до нас не поїдуть. Мова про іноземців з тих країн, які є ще біднішими, ніж Україна.
Резюмуючи, можна зробити висновок, що якщо конкретно один закарпатський кейс не може свідчити про якусь грізну тенденцію, то одноголосні прогнози демографів – ще й як. Або після завершення бойових дій держава постійно залучатиме сотні й сотні тисяч мігрантів, або поступово в Україні просто не залишиться людей. Такими є гіркі реалії сьогодення.
Існує, втім, і варіант вибухового «бебі-буму»: що наші жінки після встановлення миру почнуть дуже активно народжувати, причому йдеться про мінімум 4-5 дітей в кожній родині. Однак тут всі експерти сходяться в думці, що це, на жаль, надто малоймовірний сценарій. Тож судячи з усього, все що залишається зробити українцям — сказати «refugees welcome».
Микита Трачук